Успенський костел

Про життя та смерть Пінзеля майже нічого не відомо. Звідки узявся скульптор, творчість якого мистецтвознавці визнають апофеозом пластики бароко? Хто він за походженням? Де його ранні роботи? Де він народився і де похований?.. Проїхавшись “місцями Пінзеля”, походивши Бучачем, поспілкувавшись з людьми, ми почули сенсаційну версію щодо місця поховання майстра Пінзеля.

Отець Людвиг Рутина з Успенського костелу розповів про те, як виглядав костел ще кілька років тому - тут були меблева крамниця, зерносховище, в підвалі працювала косарка, а тепер костел повернуто до життя. “Майстер Пінзель міг бути похований у крипті костелу”, - сказав отець Людвиг, завівши нас у середину храму. Аргументи? Саме для вівтаря цього костелу Пінзель створив групу монументальних скульптур з дерева. Саме з цим костелом у видатного майстра були пов’язані важливі життєві моменти.

“Ось тут, - показує отець Людвиг, - на цьому місці Пінзель брав шлюб з жінкою, з якою потім нажив двох синів. Тут вони вінчалися і тут хрестили дітей. Тут він працював, як вівтарний скульптор, виконуючи замовлення мецената Миколи Потоцького... Думаю, що тут, під костелом могли й поховати Пінзеля. Це виглядало б логічно…”.

Відомий дослідник творчості Пінзеля, директор Львівської галереї мистецтв Борис Возницький сам колись шукав могилу Пінзеля на міському цвинтарі.

- На багатьох плитах вже неможливо прочитати написи, - розповів він кореспонденту “ВЗ”. - Я пообіцяв: хто знайде могилу, заплатимо тисячу гривень. А щодо можливого поховання майстра у крипті Успенського собору – не виключаю й такого варіанта…

Деякі важливі факти з життя майстра Пінзеля стали відомими трохи більше, ніж десять років тому, коли польські історики знайшли в архівах церковні книги Бучацької парафії і завдяки цьому вийшли на поверхню невідомі факти з життя видатного майстра.

Але жодних записів щодо смерті Пінзеля не збереглося…

Репортаж з Бучача читайте у суботньому номері «ВЗ».

На фото: В костелі збереглися скульптури, створені Пінзелем для бокових вівтариків. Біля одного з них (на фото) майстер брав шлюб та хрестив своїх синів.

Монастир оо.Василіан

У Бучачі можна оглянути пам'ятку архітектури XVIII століття - монастир оо. Василіан. Він розміщений на схилі гори Федір, недалеко від центральної частини міста (вул. Міцкевича, 13). 1712 року Потоцькі, бажаючи мати у своїх володіннях освічене греко-католицьке українське духовенство, з дозволу верховної світської і духовної влади запросили у Бучач з Литви отців Василіан. На місці костьолу в 1751 році на кошти М. Потоцького розпочали будівництво просторого монастиря, яке завершили у 1753 році. 1771 року збудована церква монастиря оо. Василіан, автором проекту був архітектор Готфрід Гофман. Церква побудована у стилі пізнього бароко.

У монастирі оо. Василіан 1754 року відкрили загальну, а в 1784 році - нормальну школу, згодом реорганізовану в гімназію, яка діяла у 1804-1893 роках. 1911 року відкрився Місійний Інститут імені св. Йосафата, який з перервами діяв до 1944 року. Діяльність бучацького монастиря св. Хреста ЧСВВ заборонила радянська влада у середині 1946 року. У березні 1991-го після 45-річної вимушеної перерви у Бучацький монастир св. Хреста повернулися василіани. 1995 року при монастирі відкрився історико-філософський ліцей імені св. Йосафата.

Замок у місті Бучач

Замок розташований у південно-західній частині міста на вершині високого скалистого плоскогір'я з крутими схилами, що спадають до річки й безіменного потічка. Збудований він із світлого та темно-червоного піщаника на вапняному розчині, про секрети якого ходять легенди. У загальному вигляді замок утворює викривлений овал з трьома вежами: північна, південна, східна і західна (цілком знищена). 3 південно-східної сторони замку містилася замкова церквиця. Розповідають, що звідси походить одна з найдавніших ікон - "Богородиця" церкви св. Миколая. Поряд з баштою знаходяться житлові приміщення і в'їзна брама, до котрої можна було дістатися по збудованій похилій доріжці та відкритому містку, перекинутому через рів. Замковий двоповерховий палац, очевидно, був споруджений у ренесансному стилі - мав зручні галереї. 3 житлових приміщень і башт був вихід у підземелля. Побутують легенди, що замок сполучений таємними переходами зі всіма сусідніми замками, церквами і монастирком, що в його підвалах зберігаються скарби пана Каньовського і золота карета Марії Могилянки. Французький придворний Ф. Далейрац, який був при королі Яна Собєського, відвідавши Бучацький замок у 1584 р., так його описує: "Збудований з каменю на кілька високих поверхів і на дуже товстих та міцних мурах над містом на вершині стрімкої гори. Замковий двір прикрашений низкою галерей і багатьма іншими особливостями архітектури, замикає в собі прекрасну фонтанку, яка б'є джерелом чистої і холодної води". У середині XVII ст. Микола Потоцький побудував собі новий палац і старовинний замок був залишений. Однак ще кілька десятиріч він служив для різних практичних потреб. На початку XIX ст. власники замку дозволили міщанам за гроші розбирати замкові мури на будівельні матеріали і цим його привели до непоправної руїни. Майже два століття пощерблені мури Бучацького замку, що височать над містом, чаруюують своєю неповторністю. Вони - свідчення унікального архітектурного зодчества нашого народу, його майстерності і невичерпного таланту.

Бучацька ратуша

Бучацька ратуша

Бучацька ра?туша — унікальна пам'ятка архітектури середини 18 століття в м. Бучач. Зведена в 1751 р. у стилі бароко. Архітектор Б. Меретин, скульптор І.-Г. Пінзель.

Розташована в нижній частині міста посеред невеликого майдану, гармоніює з ландшафтом, вирізняється чітким окресленням об'ємів і досконалістю пропорцій. Споруда має яскраво виражену вертик.-центр. композицію вежового типу. На 2-поверховий куб. об'єм спирається 2-ярусна вежа з великими вікнами. Пластику стін підкреслюють пілястри, крок і кількість яких неоднакові: на головному фасаді — 6, на задньому — 5, на бічних — по 4; вони закінчуються капітелями корінфського ордеру і значно урізноманітнюють площину фасадів. Архітектурні форми позначені вишуканою, плинною пізньобароковою пластикою. Троє дверей нині — нижче від рівня майдану (культурний шар за 250 років піднявся на 1 м). Головий фасад ратуші повернутий до заходу, на його фронтоні — картуш із родинним гербом «Пилява» фундатора ратуші М. Потоцького. На фігурному щиті з перехрещеними військовими атрибутами — напис «М. Р. 8. К.» («Микола Потоцький — староста Канівський»). Внутрішній простір поділений на 12 залів; поверхи з'єднані гвинтовими сходами. За скульп. оздобленням та органіч. синтезом мист-в Б. р. не має аналогів в арх-рі України 18 ст. Початково фасад прикрашали 14 фігур; образи взяті з біблії й античної міфології. 

Скульптури відзначаються експресією пластич. мови та динамізмом композиції; тесані з цільного каменя-вапняку, подекуди є вставки. Частина їх загинула під час пожежі 29 липня 1865, кілька півфігур-каріатид під балконами на фасад. стіні знищені в серед. 1950-х. Збереглися 9 статуй (усі пошкоджені): композиції (вис. 195 см) «Геракл роздирає пащу Немейському левові», «Геракл убиває Лернейську гідру», монументальні статуї бога морів Посейдона та юнака Давида — переможця велетня Голіафа й ін. Нині львівські скульптори під кер. Д. Крвавича виконують копії статуй; вони займуть місце на ратуші, оригінали зберігаются у музеї.

До 1847 на верхньому ярусі вежі був годинник; 2002 його відновили. В 19 столітті на 1-у поверсі розміщалися повітове староство та рада. Після 1920 будівлю віддали під житло та крамниці. 1982—92 в ній діяли істор.-краєзн. музей і дит. художня школа. 1988-89 ратушу реставрували, тоді ж добуд. дерев'яну вежу.

Історія Бучача

Назва міста походить від старослов'янського слова "буча" - в значенні "вода напровесні, бистрина і глибінь".
Про час заснування Бучача існують розбіжні думки науковців: 1260 або 1397 роки. На території міста знаходилося давнє слов'янське поселення, що до 1340 року входило до складу Галицько-Волинського князівства.
Перша письмова згадка - 1397 р.
Бучач належав литовським магнатам Бучацьким (гербу Абданк). Бучацькі правили містом до кінця XVI ст., відтак - Гольські, а з 1632 року - Потоцькі (гербу Пилява).
1515 року місто отримало Магдебурзьке право.
З 1558 р. тут двічі на рік проводилися ярмарки, а щотижня в четвер - торги.
У 1580 році було закінчене будівництво замку, а 1610 року зведено муровану церкву Св. Миколая. Під стінами замку неодноразово велися бої. У вересні 1648 року замком оволоділо козацьке військо.
Навесні 1672 року гетьман Петро Дорошенко разом із турецьким султаном Мохаммедом IV відбили у поляків Кам'янець-Подільський і Бучач. 18 жовтня 1672 року у Бучачі під деревом "Золота Липа", яке збереглося при дорозі на Соколів, був підписаний мирний договір між Туреччиною та Польщею. Кордон пройшов по річці Стрипа і поділяв місто на дві частини - східну (турецьку) і західну (польську). Окупація Бучача турками тривала 11 років. У листопаді 1683 року поляки здобули перемогу над турками під Хотином, і статті Бучацького договору втратили силу.
Польський король Ян III Собєський відвідав Бучач 1683 року (очевидно до "Віденської відсічі" 12 вересня).
На середину XVIII ст. припадає містобудівельна діяльність архітектора Бернарда Меретина і скульптора Йоганна Георгія Пінзеля. На замовлення і при фінансовій підтримці графа Миколая Потоцького, вони звели ряд визначних пам'яток пізнього барокко: придорожня фігура Св. Іоанна (1750), міська ратуша і придорожня фігура Св. Анни (1751), монастир ОО.Василіян (1751-1753), Парафіяльний костел (1761-1765), церква Покрови Пресвятої Богородиці (1764).
1772 року, після першого поділу Польщі, Бучач відійшов до володінь Габсбурґів.
У 1809-1815 рр. Бучач належав Росії.
За даними 1880 р., територія міста займала 3055 м², і в ньому проживало 8967 жителів, у т. ч. євреїв - 6077, поляків - 1816, українців - 1066.
Скасування панщини (1848) сприяло розвитку економіки, основне місце в якій продовжувало займати рільництво.
1910 року в місті проживало 14 286 жителів.
Під час Першої світової війни в межиріччі Серету і Стрипи проходила лінія фронту. 15 серпня 1914 року в місто вступила російська армія і стояла тут до липня 1917 року, коли його знову відвоювали австро-німецькі війська.
1 листопада 1918 року українці перебрали владу в Галичині і створили Західно-Українську Народну Республіку. Багато подій тих часів пов'язано з Бучачем.
2 червня 1919 року у монастирі відбулася нарада з участю президента ЗУНР д-ра Євгена Петрушевича, державних секретарів, генералів М.Омеляновича-Павленка і О.Грекова, полковника В.Курмановича та інших старшин УГА.
9 червня Є.Петрушевич провів реорганізацію Державного Секретаріату. Вирішено скасувати посаду президента і всю військову і цивільну владу передати "уповновласненому" диктаторові. Ним став Є.Петрушевич.
У липні 1919 року місто окупували поляки.
10 серпня - 15 вересня 1920 р. в Бучачі перебувала Червона Армія.
За переписом 1921 р. в місті проживало 7517 осіб, разом із приміськими селами Нагірянкою і Підзамочком - 12 309. З них євреї складали 51,3%.
18 вересня 1939 р. Бучач зайняли радянські війська.
7 липня 1941 року Бучач зайняли німецькі війська. Нацисти знищили біля 7500 жителів міста і району, переважно євреїв.
Червона Армія вдруге зайняла Бучач 21 липня 1944 року.
Після війни місто було відбудоване, значно розширило свою територію, житловий, промисловий і культурно-освітній потенціал.
http://www.ukrmandry.com.ua/index.php?id=174