Історія Бучача

Назва міста походить від старослов'янського слова "буча" - в значенні "вода напровесні, бистрина і глибінь".
Про час заснування Бучача існують розбіжні думки науковців: 1260 або 1397 роки. На території міста знаходилося давнє слов'янське поселення, що до 1340 року входило до складу Галицько-Волинського князівства.
Перша письмова згадка - 1397 р.
Бучач належав литовським магнатам Бучацьким (гербу Абданк). Бучацькі правили містом до кінця XVI ст., відтак - Гольські, а з 1632 року - Потоцькі (гербу Пилява).
1515 року місто отримало Магдебурзьке право.
З 1558 р. тут двічі на рік проводилися ярмарки, а щотижня в четвер - торги.
У 1580 році було закінчене будівництво замку, а 1610 року зведено муровану церкву Св. Миколая. Під стінами замку неодноразово велися бої. У вересні 1648 року замком оволоділо козацьке військо.
Навесні 1672 року гетьман Петро Дорошенко разом із турецьким султаном Мохаммедом IV відбили у поляків Кам'янець-Подільський і Бучач. 18 жовтня 1672 року у Бучачі під деревом "Золота Липа", яке збереглося при дорозі на Соколів, був підписаний мирний договір між Туреччиною та Польщею. Кордон пройшов по річці Стрипа і поділяв місто на дві частини - східну (турецьку) і західну (польську). Окупація Бучача турками тривала 11 років. У листопаді 1683 року поляки здобули перемогу над турками під Хотином, і статті Бучацького договору втратили силу.
Польський король Ян III Собєський відвідав Бучач 1683 року (очевидно до "Віденської відсічі" 12 вересня).
На середину XVIII ст. припадає містобудівельна діяльність архітектора Бернарда Меретина і скульптора Йоганна Георгія Пінзеля. На замовлення і при фінансовій підтримці графа Миколая Потоцького, вони звели ряд визначних пам'яток пізнього барокко: придорожня фігура Св. Іоанна (1750), міська ратуша і придорожня фігура Св. Анни (1751), монастир ОО.Василіян (1751-1753), Парафіяльний костел (1761-1765), церква Покрови Пресвятої Богородиці (1764).
1772 року, після першого поділу Польщі, Бучач відійшов до володінь Габсбурґів.
У 1809-1815 рр. Бучач належав Росії.
За даними 1880 р., територія міста займала 3055 м², і в ньому проживало 8967 жителів, у т. ч. євреїв - 6077, поляків - 1816, українців - 1066.
Скасування панщини (1848) сприяло розвитку економіки, основне місце в якій продовжувало займати рільництво.
1910 року в місті проживало 14 286 жителів.
Під час Першої світової війни в межиріччі Серету і Стрипи проходила лінія фронту. 15 серпня 1914 року в місто вступила російська армія і стояла тут до липня 1917 року, коли його знову відвоювали австро-німецькі війська.
1 листопада 1918 року українці перебрали владу в Галичині і створили Західно-Українську Народну Республіку. Багато подій тих часів пов'язано з Бучачем.
2 червня 1919 року у монастирі відбулася нарада з участю президента ЗУНР д-ра Євгена Петрушевича, державних секретарів, генералів М.Омеляновича-Павленка і О.Грекова, полковника В.Курмановича та інших старшин УГА.
9 червня Є.Петрушевич провів реорганізацію Державного Секретаріату. Вирішено скасувати посаду президента і всю військову і цивільну владу передати "уповновласненому" диктаторові. Ним став Є.Петрушевич.
У липні 1919 року місто окупували поляки.
10 серпня - 15 вересня 1920 р. в Бучачі перебувала Червона Армія.
За переписом 1921 р. в місті проживало 7517 осіб, разом із приміськими селами Нагірянкою і Підзамочком - 12 309. З них євреї складали 51,3%.
18 вересня 1939 р. Бучач зайняли радянські війська.
7 липня 1941 року Бучач зайняли німецькі війська. Нацисти знищили біля 7500 жителів міста і району, переважно євреїв.
Червона Армія вдруге зайняла Бучач 21 липня 1944 року.
Після війни місто було відбудоване, значно розширило свою територію, житловий, промисловий і культурно-освітній потенціал.
http://www.ukrmandry.com.ua/index.php?id=174